2025 рік для практичних психологів закладів освіти став роком справжніх змін. Вперше у форматі школи професійного зростання запрацювала інтервізія – форма взаємопідтримки, коли фахівці зустрічаються, щоб розібрати складні професійні випадки, поділитися досвідом і разом шукати рішення.
Спочатку ця нова практика сприймалася з певним скепсисом. Проте з часом саме інтервізійні зустрічі стали для психологів тим місцем, де можна не лише обговорювати робочі ситуації, а й відчути справжню професійну спільність. Завдячуючи високому рівню проведених заходів, які щоразу організовували різні колеги, демонструючи спільну відповідальність та глибину фахової експертизи, вдалося подолати бар’єр формального спілкування, відкривши простір для чесності, підтримки та ефективного пошуку рішень.
12 листопада відбулася чергова інтервізія, яка водночас стала і символічним підсумком року. Якщо попередні зустрічі були присвячені аналізу окремих кейсів, то цього разу учасники зосередилися на спільній темі – «Корекційна робота з дітьми з особливими освітніми потребами».
Модератором заходу виступила Наталія Піньо, досвідчений психолог Ужгородського ліцею «Інтелект», голова професійної спільноти працівників психологічної служби ЗЗСО. Саме її відкритість і тонке відчуття групової динаміки створили ту атмосферу, коли хочеться бути щирим, мислити глибше і шукати разом.
Зустріч розпочалася з теплої вправи «На яку квітку я схожа сьогодні», яка дозволила кожному учаснику усвідомити свій емоційний стан і налаштуватися на довірливе спілкування.
Основна частина мала глибокий символічний зміст. У вправі «Метафора моєї роботи» психологи обирали з-поміж образів – моста, дороги, дерева, океану, світла, ключа, лабіринту, долонь і серця – той, який найбільше відображає їхню сутність у роботі з дітьми. Дискусія навколо цих метафор перетворилася на розмову про цінності, ресурси та внутрішні орієнтири фахівця, який щодня підтримує інших.
Не менш змістовною була вправа «Дерево труднощів і рішень». Її мета – допомогти розібрати конкретні професійні ситуації, коли дитина, наприклад, відмовляється працювати на занятті. Разом учасники визначали «коріння» проблеми, «стовбур» труднощів і «крону» можливих рішень. Такий підхід дав змогу поглянути на ситуацію цілісно – від причин до стратегій допомоги.
Фінальний акорд – вправа «Мій ресурс – моя стратегія». Учасники завершували речення: «Найбільша складність у роботі з дітьми для мене…»
«Мій ресурс або стратегія, яка допомагає мені…»
Ця частина стала моментом чесної рефлексії: кожен зміг побачити власні опори, назвати те, що підтримує у щоденній роботі, і ще раз відчути цінність професійного кола однодумців.
Відгуки після зустрічі були особливо теплими. Учасники відзначали, що інтервізія – це не просто обмін досвідом, а простір безпеки, довіри та зростання. Він допомагає залишатися в ресурсі та відновлювати внутрішню опору, навіть коли робота вимагає максимальної емоційної віддачі.
